Професійний тест слуху

АУДІОМЕТРІЯ


Зазвичай з допомогою спеціального приладу, аудіометра, вимірюють поріг сприйняття чистих тонів на різних частотах. Тони подають в навушники – головні і кісткові. Мінімальна гучність, яка сприймається вухом людини – це і є поріг слуху.

Результатом ауділогічного тесту є аудіограма – графічне відображення порогів слуху на різних частотах.

ТОНАЛЬНА АУДІОМЕТРІЯ

Точний метод дослідження слуху. Аудіометрія виконується за допомогою спеціального приладу – аудіометра, яким може створювати (генерувати) чисті тони різної частоти (висоти) і різної інтенсивності (гучності). При дослідженні хворий слухає генеровані аудіометром звуки через спеціальний повітряний телефон – по повітряній провідності, або через тканинний телефон – по тканинній провідності.
Поступово знижуючи інтенсивність генерованого тону, визначають поріг чутливості – той найтихіший звук, який ще чує пацієнт на кожній з частот (від 125 до 10000 Гц). Такі пороги повітряної і тканинної провідностей визначають окремо для кожного вуха і у вигляді двох кривих наносять на спеціальну графічну сітку – аудіограму, де по горизонталі відкладена частота генерованого тону (в Герцах), а по вертикалі – інтенсивність сприйнятого хворим звуку на цій частоті (в дециБелах). В нормі криві як повітряної, так і тканинної провідностей повинні розміщуватись на аудіограмі біля рівня 0 дБ на всіх частотах (горизонтально).
При ураженні звукопровідної системи (сірчана пробка, гострий чи хронічний середній отит тощо) крива тканинної провідності залишається приблизно на рівні 0 дБ (як у нормі), а крива повітряної провідності знижується; різниця між кривими повітряної та тканинної провідностями називається повітряно-тканинним інтервалом.
При ураженні звукосприймаючої системи (нейросенсорна приглухуватість), криві як повітряної, так і тканинної провідностей знижуються приблизно на однакову величину, так що йдуть одна біля одної.
При змішаному ураженні (порушення і звукосприймання, і звукопроведення) обидві криві знижуються, але крива повітряної провідності знижується на більшу величину, так що проходить нижче кривої тканинної провідності.

ІМПЕДАНСНА АУДІОМЕТРІЯ

Об’єктивний спосіб визначення порушень слуху, а також зміни тиску у барабанній порожнині. Імпедансометрія ґрунтується на реєстрації звукових подразнень (стимулів) посланих до барабанної перетинки і відбитих від неї. Виявляється, що властивість барабанної перетинки поглинати чи відбивати звукову енергію залежить від імпедансу (опору) барабанної перетинки, який в свою чергу пов’язаний з багатьма факторами (різниця тиску повітря в зовнішньому слуховому проході і в барабанній порожнині, зміни барабанної перетинки і в барабанній порожнині тощо).

Дослідження виконується наступним чином: у зовнішній слуховий прохід герметично вводять обтю-ратор, який має три канали і тому одночасно: 1) змінює у слуховому проході тиск від -400 до +400 мм водн. ст.; 2) генерує звукові коливання заданої ча-стоти 125-10000 Гц; 3) реєструє відбиті від барабанної перетинки звукові коливання. У момент, коли тиск у зовнішньому слуховому проході буде дорівнювати тиску у барабанній порожнині, барабанна перетинка буде найкраще коливатись і ці коливання буде реєструвати імпедансометр. Це дає можливість визначити стан (імпеданс) барабанної перетинки та зміни у барабанній порожнині – наявність ексудату, розрив ланцюга слухових кісточок тощо.

Імпедансометрія дозволяє також визначити рефлекторне скорочення внутрішньовушних м’язів (акустичний рефлекс), оскільки при інтенсивних звуках (більше 80 дБ) ці м’язи скорочуються, щоб запобігти ушкодженню внутрішнього вуха надмірними звуковими подразненнями. Такі скорочення м’язів можна зареєструвати під час дослідження і, в певних межах, визначити стан слуху обстежуваного. Отже, імпедансометрія дає змогу отримати об’єктивну інформацію про функціональний стан різних ланок звукового аналізатора.

© Львів Слух | Львів, Перфецького 2а